Щороку наприкінці травня шкільні подвір’я наповнюються особливою атмосферою — радістю, сміхом, спогадами й легким сумом. Це свято Останнього дзвоника — день, коли для когось завершується навчальний рік, а для випускників — ціла сторінка життя.
З самого ранку школа оживає. Квіти, вишиванки, усмішки, теплі обійми вчителів і учнів — усе свідчить, що сьогодні не звичайний день. Урочиста лінійка, звучить Державний Гімн, а потім — слова вдячності. Керівник гімназії вітає учнів, учителів і батьків, підбиває підсумки року, нагороджує найстаранніших.
Та найбільше уваги — випускникам. Вони стоять з букетами, схвильовані й усміхнені водночас. Для них дзвінок, який пролунає наприкінці свята, — особливий. Він сповіщає про кінець дитинства і початок нового, дорослого життя. Звучать пісні, читаються вірші, лунають слова подяки рідній школі, учителям.
Молодші школярі дарують своїм старшим друзям стрічки, кульки, теплі побажання. А батьки, стримуючи сльози, дивляться, як швидко виросли їхні діти.
І ось — останній дзвоник. Маленький дзвіночок у руках першокласниці дзвенить чисто і ясно, розлітаючись над шкільним подвір’ям. Він нагадує, що попереду — нові дороги, нові мрії й нові звершення.
Свято завершується, але спогади про нього залишаються назавжди. Останній дзвоник — це не прощання, це зустріч із майбутнім, сповненим надії, віри й любові.